Головна | Реєстрація | Вхід | RSSСубота, 21.07.2018, 14:28

Голубинська загальноосвітня школа I-II ступенів

Меню сайту
Категорії розділу
Гостинна книга [49]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 46
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостів: 1
Користувачів: 0

ІСТОРІЯ СЕЛА ГОЛУБИНЕ

 ІСТОРІЯ СЕЛА ГОЛУБИНЕ

З М І С Т 

Вступ.


Розділ І Загальна довідка про село.

Розділ ІІ. Село Голубине на тлі політико-історичних та соціально-економічних подій ( від перших осілих поселенців до початку другої світової війни)

Розділ ІІІ. Село Голубине у незалежній демократичній Україні.

 

М.Безик. Пісня про Голубине 

А над Голубиним голуби літають… 

Там, де передзвоном ніжна пісня лине,

Вۥється Пеня-річка і шумлять гаї,

Стелиться в долині рідне Голубине-

Чарівна перлина Срібної землі. 

Пахнуть верболози, трави на покосах,

Під вікном троянди й зелен виноград.

В сонце і в негоду, чи в ранкові роси

Манить нас до себе цей казковий сад.

 

А над Голубиним голуби літають,

Зичать нам любові, миру і добра,

Щоб у кожну хату радість завітала

Й Божа благодать до кожного двора.


 

Вступ

Повний текст «Пісні про Голубине» часто лунає у виконанні школярів та аматорів художньої самодіяльності голубинського сільського Будинку культури. У ній передається неповторна краса с.Голубине, розмаїття гір, долин, річок, садів. А головне – велика любов сільчан до свого рідного гніздечка. Пісня була написана і вперше виконана на святкуванні 600-річчя села (1997р.). Музику до неї написав свалявський композитор Г. Дулішкович. Пісня завершується словами:

Голубине древнє – ти моя калина,

Ти моє гніздечко, буйний ясно цвіт.

Ми прийшли до тебе здалека і зблизька

Вшанувати славних шість твоїх століть

Чим же причаровує село Голубине своїх мешканців та гостей «здалека» і «зблизька»? В чому ж його неповторна краса? Яка його історія? Хто були наші пращури? Як і коли вони тут появилися? На ці та деякі інші запитання спробую коротко відповісти у даній роботі. Та оскільки в одній роботі висвітлити багатовікову історію досить складно, то я обмежусь певним історичним періодом, а саме: село Голубине від часів перших осілих поселенців до років другої світової війни. Тобто в роботі охоплений період від 12-13 століть до 1939 року.

У даній науковій роботі використано історичні матеріали , які зберігаються в голубинському шкільному музеї, а саме: деякі письмові друковані джерела, рукописні дослідницькі записи колишніх вчителів Цоклана М.І., Молнара М.І., Безик М.І., Рипкович Л.М., зібраний і записаний фольклор села Голубине, а також записані спогади старожилів села. Певний матеріал зібрали і систематизували за останні два десятиріччя самі учні школи. Це матеріал про історію бібліотек села Голубине, про педагогічну спадщину вчительської династії родини Цокланів у Голубиному, про виникнення вишивання у селі, про визволення села Голубине від німецько-фашистських загарбників, про мінеральні джерела та оздоровниці, які розташовані в околиці села та інші теми.

Активісти шкільного музею взяли на облік і під контроль такі пам’ятки:

1. Памۥятну табличку про визволення села, встановлену на будинку теперішньої амбулаторії ( в минулому адмінбудинок). Табличка встановлена 25.01. 2007р.)

2. Памۥятна дошка на честь Григорія Жатковича, встановлена 2-го грудня 1996 р. на стіні нинішнього адмінбудинку.

3. Памۥятна дошка на честь заслуженого вчителя України Молнара Михайла Івановича. Встановлена на будинку школи 1999року.

4. Кріпта – могильник родини Бертоланів в урочищі Луги.( Бертолан- один із правителів заводу з розливу мінеральної води «Маргіт» у кінці 19 ст.-початку 20 ст. Запамۥятався людям як людина високої моралі, гуманіст і справжній господарник).

5. Камінний хрест на першому голубинському цвинтарі.

6. Копія церковної метрики.

7. Деякі нагороди ветеранів Великої Вітчизняної війни ( бойові та ювілейні нагороди, медалі, які зберігаються під особливим наглядом).

8. Уламки літака, знайдені в урочищі Розтоки, де загинув 9 жовтня 1944року радянський льотчик.

9. Особисті речі загиблого льотчика Кузьміна Григорія Павловича.

10. Особисті речі та листи командування воїна-афганця, жителя села Голубине Фізера Анатолія.

11. Памۥятник на могилі Кузьміна Г.П.

12. Памۥятник на могилі Фізера А.Д.

13. Обеліск полеглим у війні односельчан.

14. Герб села Голубине.

15. Дуб « Федора Яцькового»( 450 –річчя дерево- релікт)

16. Молоді дубки, вирощені із дубів Федора Яцькового та Свалявського дуба –старожила. Жолуді зібрав та виростив дубки Молнар Василь Іванович. Дубки посаджені на території школи та на території дитячого садка.

17. Герб родини Молнарів.

18. Бюст Михайла Івановича Молнара ( скульптор Груша)

19. Барельєф. Портрет М.Молнара ( Різьбяр- заслужений митець України Асталош)

20. Розпис куполів у храмі Пресвятої Богородиці(художник Бокшай)

21. Відомості про курганні могильники на території села Голубине.

22. Відомості про єврейський цвинтар.

23. Фото : « Робітники заводу Маргіт». 1900рік(серед робітників багато голубинців).

24. Фото 1914 року «Голубинські школярі –лозоплетільники».

25. Класний журнал Голубинської церковно-приходської школи за 1878рік.

26. Церковна кореспонденція.

27. Молитовник 1895 р.

28. Великий церковний ізборник 1885 року видання.



РОЗДІЛ І.Загальна довідка про село Голубине.

Село Голубине розташовано у мальовничому куточку Свалявського району Закарпатської області обабіч шосейної дороги Київ-Чоп на відстані 70 км. від м.Ужгород. Через село протікає гірська річка Пеня.

Розташування села має стратегічне значення. Зараз це село з асфальтованою дорогою, широкими узбіччями та тротуарами вздовж парканів . А в давнину це була важко прохідна стежка, по якій торували собі дорогу різні кочові племена : авари, угри, татаро-монголи і інші. Село Голубине від часу свого заснування було свідком багатьох історичних подій.

Голубине розташоване у досить зволоженій ущелині серед невисоких гір, які зі сходу , півночі і заходу оточують його у вигляді підкови. Переважно гірський рельєф сприяє утворенню між окремими паслами стрімких потоків. Таких, що добігають до села і вливаються в річку Пеню, - девять: Паньків потік, Гримівка, Гучало, Гниляк, Домашник, Голубічка, Гриців потік. Особливістю усіх водних артерій села є їх паводковий режим. В останні роки мали місце руйнівні паводки.

В ущелині Грицьового потока голубинські слідопити виявили у розсіяному вигляді чорні камінці. На думку науковців, це кремінь, який очищає воду і така вода має лікувальні властивості- виганяє з організму людини шлаки.

Річка Пеня досить забруднена. Щовесни учні Голубинської школи очищають береги річки. Озер у селі немає . Проте на всіх пагорбах є багато криниць з кришталевою, екологічно чистою водою, яка у літню пору вгамовує спрагу пастухів, косарів, туристів і всіх, хто у будь-якій справі проходить стежками чи польовими дорогами повз ці криниці. А вода у так званій Чеканиковій криниці і в криниці, що на бережку Грицьового потока має лікувальні властивості. Перша допомагає при шлунково-кишечних захворюваннях, друга- при хворобі очей.

За селом Голубине є природні джерела мінеральної води. Їх відкрили у кінці 18 ст. австро- угорські лікарі. У 19 ст. на базі цих джерел була побудована купіль, а воду під назвою «Маrgit» , «Fsofia», «Erzsebet» розливали у бочки, бутлі і вивозили в Угорщину, Австрію для лікування осіб привілейованого класу. Першим для експорту мінеральної води був побудований завод «Маrgit». Багато голубинців працювало на цьому заводі. Тривалий час заводом управляв Лудікар Бертолан. Вся його родина ( 7 чоловік) похована у кріпті на території цього заводу. На кріпті зберігся пам’ятний чотиригранний стовп з написом по –угорськи «Bertolan csalad» (родина Бертолан).

У середині 20 ст., тобто у час встановлення радянської влади, назва заводу «Маргіт» була замінена назвою «Луги», а воду стали називати «Лужанська». На місці колишнього заводу «Маргіт» зараз пробурено кілька скважин і нові підприємства розливають воду тет- пляшки під назвою «Лужанська -4», «Лужанська-7». За хімічним складом мінеральна вода аналогічна воді «Єссентуки». На вітчизняних і міжнародних виставках «Лужанська-4» і «Лужанська-7» постійно завойовують призові місця(див.фото). На базі колишніх джерел «Маргіт» , « Ержийбет», «Жоврія» у 60-і роки минулого століття побудований санаторій «Квітка полонини», а на початку 21-ст. – санаторій «Сузірۥя»

Гострі вершини невисоких гір(Рожок, Брищі, Лиса, Литвак, Кичера, Розтоки та ін..), вузькі ущелини (Лази 1, Лази-2) , глибокі провалля (Гучало) є свідченням того, що льодовики епохи оледеніння не досягли до їх верхньої частини. На окремих заводах гір, що оточують Голубине, можна чітко побачити гірські породи. Це в основному крейдяні і палеогенові породи. Пласти зім’яті в круті складки і розсічені розломами. У великій пригоді людям є річковий камінь, галька та річковий пісок.

На правому березі річки Пені урочища, де проживають люди, мають такі назви: Біласовиця, Старі Кутики, Нові Кутики, Селищі, Голубічка, Голиця, Ровінь,Циганська вулиця. На лівому березі такі урочища мають наступні назви: Вишній кінець( Ячкоровиця), Вишній кінець( Гісемовиця), Берег, Цоклановиця, Клезовиці. Більшість голубинців проживає обабіч шосейної дороги. Про них говорять : «Ті, що живуть при дорозі».

Клімат села Голубине мۥякий. Він формується теплим і вологим диханням Середземного моря та Атлантики. Кліматичні умови та специфіка грунтів дозволяє вирощувати в селі картоплю, кукурудзу, квасолю, жито, овес, соняшник, більшість овочевих культур. Пшеницю іноді люди практикують сіяти , але вона не дає належного врожаю. Село прикрашають гарні сади, дворові виноградники (лугоші) та велике розмаїття квітів.

Гірськими хребтами проходять туристичні маршрути, розроблені фахівцями санатарію «Квітка полонини». Підвідомчим даного санаторію є лижний комплекс з підвісною дорогою та іншим обладнанням для гарного зимового відпочинку людей.

Головним засобом пересування голубинців в межах району є автобуси, маршрутки, таксі. Міжміське пересування забезпечують транспортні засоби Свалявського автопарку та Свалявської залізнодорожної станції.

У 60-ті роки 20-го століття село було радіофіковано, телефонізовано, був проведений радіотрансляційний канал («Галя»). У 90-ті роки проведено газ. У селі є кабельне і супутникове телебачення Більшість населення користується мобільним зв’язком.

У 90-ті роки побудований новий адмінбудинок, де відведено приміщення для пошти, філії ощадбанку, АТС, для магазину і кафе «Шаман». У старому двоповерховому будинку, зведеному у 1943 році, зараз амбулаторія, аптека, фельдшерсько-акушерський пункт ( АЗСПМ) і стоматологічний кабінет.

У селі діє загальноосвітня школа І-ІІ ступенів. Зараз у ній навчається 134 учні. Навчально-виховний процес здійснюють 22 вчителі. Працює на території села МП «Глобус» по розливу привозної мінеральної води «Поляна-Купель» та «Поляна-квасова», мебельний цех. Є кілька сучасних приватних магазинів. Лівобережну частину села з правобережною з’єднують два мости та одна добротна лавка.

Зараз у селі 740 будинків і 2 700 мешканців. Вчителі, медпрацівники, різні службовці складають меншу частину працездатного населення. Більша частина- це домогосподарки ( в основному старшого віку) і безробітні. Багато голубинців за кордоном на заробітках. Завдяки таким заробіткам у селі покращилось будівництво власних осель, багатшим став благоустрій кожного обійстя. Предметом потреби стали легкові автомобілі. Порівняно із 90-ми роками 20-го століття автомобілів у селі побільшало у три рази.

Починаючи від 20-х років ХХ ст.., Голубине було одним з найбільш цивілізованих сіл Свалявського району. Великим поборником освіти, культури у селі був Адальберт Бучина. Будучи директором школи від 1922 по 1934 рр, він створив учнівський і сільський хори, так само драмгуртки, оркестри народних інструментів. З молоддю села розучив багато масових українських та російських пісень. Його справу продовжив наступний директор школи Калінов Микола (див фото).

Зусиллями Адальберта Бучини в Голубиному зароджується сільська інтелігенція, яка була носієм справжніх моральних і духовних цінностей. Голубине стало селом вчителів. Педагогів- уродженців Голубиного зараз налічується біля 300 чоловік.

У 1972 році при Голубинській школі створений краєзнавчий музей, в якому зараз є 4 відділи( див. фото):

- краєзнавство;

- освіта у Голубиному;

- відділ бойової слави;

- відділ «Мінеральні джерела та оздоровниці, розташовані на околицях села Голубиного.

У кінці 19-го століття в селі поселилось декілька єврейських родин. У 50-ті роки ХХ –го століття таких родин було 35. Зараз в селі немає жодної людини єврейської національності.

Від часу утворення села голубинці сповідували християнську віру без поділу її на гілки. З часу прийняття унії Голубине стало греко-католицьким селом. При радянській владі змушене було перейти на православ’я. А з утворенням незалежної України почалось відродження греко-католицької конфесії. У конфлікті перемогли православні. Греко-католики відступили і збудували новий храм, який був освячений 28 серпня 2008року (див.фото).

У Голубиному добре збереглась його самобутність, культура, звичаї і традиції. Багатий фольклорний і етнографічний матеріал зібрали і записали вчителі Молнар М.І., Цоклан М.І., Безик М.І., Молнар В.І., Рипкович Л.М.

В останні роки при школі працює філіал Полянської дитячої музичної школи.

У Голубиному багато творчих людей, людей умільців, майстрів різних професій, різних промислів. Серед них:

- Циганин Василь Васильович- композитор;

-Молнар Михайло Іванович(нині покійний)- заслужений вчитель України, історик, етнограф, фольклорист;

- Циганин Михайло Мих., Лигирда Юрій Степ., Сидоран Тетяна Вас.- художники;

- Цоклан Михайло Іванович(нині покійний)- вчитель, публіцист, композитор;

-Рипкович Людмила Михайлівна-вчитель-методист, літературознавець, актор-аматор;

- Мигович Терезія Дм.(нині покійна)-куховар- професіонал;

-Попович(Годя) Лариса Федорівна- високопрофесійний кондитер;

- Буцко Олена Юріївна( вишивальниця);

_Борто Лоці Лоційович- маляр-професіонал;

- Попович Василь Михайлович- деревообробник;

-Ряшко Віра Михайлівна- заслужений вчитель України, директор школи, географ;

- Безик Маргарита Іванівна- вчитель-методист, мовознавець, керівник шкільного музею;

- Молнар Василь Іванович- вчитель-пенсіонер, мовознавець, письменник та багато інших талановитих і добре відомих людей.



РОЗДІЛ ІІ. Село Голубине на тлі політик-історичних соціально – економічних подій.

Голубине- село древнє. Про це є запис в Чинадіївській урбарії . Воно виникло на межі 12-13 ст., коли угорське плем’я , що осіло в Придунайській і Потисянській низовині, утворило Угорське королівство і почало із цих земель виселяти словян на північ у гори.

Вперше в документах Голубине згадується в 1430 році, коли села нинішнього Закарпаття стали заносити до маєтностей того чи іншого пана.

Перші голубинські поселенці були християнами. Обравши місце на одному з пагорбів на лівому березі річки Пені, вони збудували тут невелику деревۥяну церкву. Як вказує запис у церковній метриці, у 15 ст. тут було обрано місце для поховання. На цьому місці встановили великий кам’яний хрест. Могили зараз уже не прослідковуються, а місце , де стоїть хрест, заросло , хреста не видно. У 2008 році з ініціативи вчителя-пенсіонера Молнара Василя Івановича учні Голубинської школи розчистили поляну навколо цього хреста і обладнали до нього доріжку. Хрест стало видно здалека. У районній газеті «Вісті Свалявщини» була вміщено публікація під заголовком «Явлення Хреста народу». Є припущення , що хрест цей є ровесником перших поселенців Голубиному. Ніяких написів на ньому немає, що може бути пов’язано з не писемністю людей. Зроблений хрест з монолітної плитки. Десь у пізніші часи його підніжжя люди укріпили бетонною сумішшю.

Поховання в цьому урочищі (Брищі) продовжується. Другий хрест деревۥяний, вказує на пізніші поховання, десь до 80-х-90-х років ХХ ст..Тут де-не-де могили прослідковуються. А третій хрест , теж деревۥяний, вказує межу найновіших поховань, де могили сумлінно доглядаються і на кожній поставлений пам’ятник.

Коли в 10-12 ст. ущелиною, якою протікає річка Пеня, проходили кочові племена, села Голубине ще не було. Але його майбутні поселенці жили в той час на рівнинах , і вони добре знали про наскоки кочівників. Поселившись на території нинішнього Голубиного, вони принесли з собою і пам'ять про ці події. До угорців вони ставились схильно, хоча ті виселили їх із сонячних рівнин. Угорці не робили руйнівних дій. А ось про татаро-монгольських кочівників згадували із страхом та огидою, називали їх песиголовцями. У селі збереглась казка кумедного змісту , як цар Горох переміг татарську нечисть. Нагодувавши своє військо горохом, цар вивів його на гірський хребет Бескидів. Коли з того боку наблизилась «нечиста сила» , військо повернулось до неї задом. У цей час «горох у черевах дав за себе знати», «горох просився вон». Не тільки дивовижні «постріли» здивували татар, але і запас їх насторожив. Не розуміючи, що то за нова зброя у супротивника, «нечисть» злякалась і повернулась «туди, звідки прийшла. І більше не показувалась».

Наступною подією були турецькі війни. Як піддані Угорського королівства, голубинці могли брати участь в анти турецьких війнах. Однак ні письмових свідчень про це нами не знайдено, ні старожили не зберегли в памۥяті цю історію. Збереглсь тільки пісня.

Через поле Верецькоє

Іде військо мадярськоє.

Навпереді кінь турецький,

Сидить на нім хлопець руський.



В правій руці саблю держить,

Долі сабльов кров ся цідить,

Над тив кровцьов гавран краче,

А за сином мати плаче.



Не плач, мамко, не журися,

Не порубав я дуже ся,

Лем натроє, начетверо

Моє тіло посічено.



Запали мені свічочку,

Справ ми хижку без ободочків,

Без ободочків та й без дверей,

Улади ня у світ другий.

Коли цю пісню в 60-х роках ХХ ст.. записували у старожила Андрія Безика ( 1876 році), запитали в нього, звідки він її знає. Дід відповів :

« Хлопці з війни принесли. Де яка війна була, всі тут були. У військо забирали багатьох, а повертались небагато. Багато співанок знали».

Тільки з усних переказів можна довідатись і про наступну історичну подію- участь голубинців на боці князя Ференца ІІ Ракоці у його війні проти династії Габсбургів в Австро-Угорщині. Велику частину його армії складали русини. Вони були віддані князю до кінця.Русинське військо називалось каруцами. Князь любив їх за готовність вірно йому служити, називав їх dens fedelissima, народ найвірніший.

У 1711р., потерпівши поразку, князь Ференц ІІ Ракоці відмовився від примирення з Габсургами і, рятуючись від переслідувань, пробирався із загоном бійців до Польщі. В один час він перебував у лісі недалеко від Сваляви , який називається Товстий ліс. Щоб прямувати далі на північ, він мав перебиратись через річку Пеню і так вийти на дорогу. Голубинці впевнені, що провідником на цій ділянці шляху були каруци з Голубиного.

Існує легенда , ніби на горі Рожок, що на півночі Голубиного, були вириті підвали, куди було навезено провізії для війська Ракоці. В одному з турпоходів учні Голубинської школи намагались проникнути у ці підвали. Та пройшовши 20-25 м, відчули нестачу кисню. Факели погасли, і учні повернулись. Через 15 років інші учні задумали й собі розкрити таємницю цих підвалів. Та на цей час вхід до них обвалився. Але таємниця підвалів і по сьогодні інтригує багатьох голубинців.

Після поразки Ракоці антигабсбурські війни не припинялись. У 1848 році вибухнуло повстання угорців, які вимагали від Відня незалежність. Внаслідок воєнних дій і подальших угод утворилась Австро-Угорська імперія. У цій дуалістичній державі Голубине опинилось в складі Угорського королівства, зокрема, в Березькій жупі. Але до цього , тобто у час самого повстання, голубинці , як і інші словۥянські солдати, воювали на боці австрійського цісаря. Ті, що повернулись додому, привезли таку пісню:

Ой на горі дві тополі,

Явір зелененький,

Лежить під ним , помирає

Вояк молоденький.



Лежить , лежить та й думає,

Хоче помирати,

Хоче свого камарада

Додому послати.



Камараде, милий брате,

Дай додому знати,

Та най прийдуть отиць, мати

Мене поховати.



Прийшли, прийшли отиць, мати

І вшитка родина,

Стали , стали заплакали:

Це наша дитина.



Та най мене не ховають

Ні попи, ні дяки,

Лем най мене поховають

Цісарські вояки.

Як розповідав А.Безик, хлопці були на боці цісаря не через те, що його любили, а через те, що «австріяки мали в руках власть». Хлопці не любили ні австріяків, ні угорців, бо вони одинаково гнобили народ.

Інші старожили ( М.Молнар, 1912р.н., М.Цоклан, 1921р.н), пригадуючи розповіді своїх батьків, дідусів, передали молодшому поколінню такий факт. На допомогу Австрії поспішало російське військо під командуванням генерала Паскевича. Участі в боях це військо не встигло приймати, оскільки конфлікт між повстанцями і владою був уже врегульований. Повертаючись до Росії, це військо зупинялось в навколишніх селах, в тому числі і в Голубиному. Солдат розквартирували по оселях. Голубинці вперше могли поспілкуватися з іноземцями на зрозумілій словянській мові.

У війні 1848-1849рр угорці здобули для себе більше прав і з новими силами почали утискувати словۥянський народ. Почали з мадяризації населення. Для цього міністр освіти Аппоні видав наказ про закриття церковно- приходських шкіл у Підкарпатськім краю. Натомісць відкривались державні угорські школи. З одного боку, це було прогресивним явищем. У навчальні плани були введені такі предмети, як історія, географія, арифметика, гігієна. Але все вивчалось на незрозумілій угорській мові. Для рідної мови були відведені два уроки читання і два уроки на вивчення Закону Божого. Згодом перші два були відмінені. 

 

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Липень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Друзі сайту
Гаряча лінія
Національна гаряча лінія
Гаряча лінія
Національна дитяча гаряча лінія
Педагогічна преса
освітній портал Педагогічна преса

Copyright MyCorp © 2018